Оберіть вашу громаду

Created with Sketch. Скасувати
+ ще 384 громади!

Забрати в УПЦ (нібито не МП) Свято-Георгіївський кафедральний собор, що на вулиці Тараса Бобанича "Хаммера" у Львові, та передати його у власність громади Львова

В Україні з 2014 року триває війна, яку розвязала російська федерація за активної підтримки російські православної церкви.

Попри всі заяви, УПЦ (нібито не МП) досі є частиною РПЦ, яка продовжує здійснювати свою діяльність в Україні. У 2022 році на територіях храмів, які належать УПЦ (нібито не МП) Служба безпеки України багаторазово проводила безпекові заходи в ході яких вилучала антиукраїнську літературу та символіку. Священники УПЦ (нібито не МП) неодноразово були викриті в антиукраїнських закликах та підтримці росії.

В грудні 2022 року РНБО запровадила санкції проти десяти священнослужителів церков УПЦ (нібито не МП), серед яких і екс-нардеп Вадим Новинський. Крім цього, РНБО доручила Кабінету міністрів запропонувати Верховній Раді заборонити в Україні діяльність релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в Росії, – насамперед, ідеться про УПЦ МП. Своєю чергою, президент України Володимир Зеленський за державну зраду позбавив 13 представників УПЦ (нібито не МП) українського громадянства.

Львівська міська рада, та Львівська обласна рада приймали звернення про заборону діяльності УПЦ (нібито не МП) на території Львова та області.

На даний час, Свято-Георгіївський кафедральний собор є головним осередком УПЦ (нібито не МП, а фактично РПЦ в Україні) на території Львівщини.

Зважаючи на вищенаведене, пропоную вилучити Свято-Георгіївський кафедральний собор з користування УПЦ (нібито не МП) те передати його у власність Львівської міської громади з можливістю подальшого використання саме українськими релігійними громадами.

----////----

Довідка про історію хаму. Підготував Микола Бандрівський, кандидат історичних наук.

Церква св. Георгія на вул. Короленка у Львові: від початків була православною, але – не російською.

Вже при першій згадці про православний храм на вул. Короленка у Львові чи не кожен подумає: "А, так! Знаю цю церкву! Вона російська і належить Московському Патріархатові!". Однак це не так, бо її будували наприкінці ХІХ ст. для православних Львова, основну частину яких становили українці, за чисельністю далі йшли православні греки, серби, волохи/румуни та ін. Мешкали тоді в нашому місті й одновірні їм молдавські господарі та бояри, які втекли з-під протекторату Оттоманської Порти і вже на наших землях отримали права громадянства. А вже той факт, що тоді в Оргкомітет по спорудженню храму св. Георгія входив відомий громадський та політичний діяч, видатний український історик, професор Львівського університету, майбутній Голова Центральної Ради Української Народної Республіки Михайло Грушевський, багатьох просто несказанно дивує! Як так: Михайло Грушевський і, раптом, ота-от російська церква?! Та що тут може бути спільного?! На це скажу більше: усі 14 років свого перебування у Львові Михайло Грушевський не лишень був сумлінним парафіянином цього храму, але й церковним старостою аж до свого від'їзду на Велику Україну.

Для того, щоб зрозуміти передумови появи більш як століття тому православної церкви на сучасній вул. Короленка, слід трішки заглибитися в історію.

Почнемо з того, що у 1785 р. православні українці Львова зорганізувалися і відродили першу в нашому місті (після насильницького переведення на унію) православну парафію. Уявіть собі: від 1709 р., коли під тиском єпископів наша Свято-Успенська церква на вул. Руській змушена була перейти на уніатство, і, аж до згаданого 1785 р. (коли відродилось православне парафіяльне життя у нашому місті), - усі ці 76 років у Львові не була відправлена жодна Свята Літургія за православним обрядом. І от, власне, ця "різношерста", як би сказали сьогодні, православна львівська громада, очолювана українцями (в писемних джерелах їх називають "kleinrussiche"), через два роки - у 1787 р., під час перебування австрійського цісаря Франца Йосифа ІІ у Львові, вручила йому меморандум з проханням про побудову православної церкви у місті. Дивно, але майже всі пункти цього меморандуму були прийняті придворною канцелярією, і остання ще того ж року (!) відправила Дозвіл львівським православним на земельну ділянку під будівництво церкви, дозволивши також "...служити за своїм обрядом та вибирати собі священика". Оскільки громада вже на той час була заможною (було багато купців та родовитих львів'ян), то винайняла будинок, в якому влаштувала першу церковцю (в документах "Kapelle"), в якій був встановлений перевезений зі Скиту Манявського іконостас. І саме на Різдво Христове 1787 року після 78 літ перерви у Львові відновили Святу Літургію за православним обрядом. Богослужіння провадили руською/українською і румунською мовами, грецькою лише по великих святах, а коли на Службу Божу збиралося багато чужих парафіян, то проповіді виголошували й німецькою. В ті роки православна громада Львова була сильною, жертвували на неї охоче і багато, отож коштів вистачало.

Однак минали десятиліття, старше покоління відходило, а багато молодих людей виїздило зі Львова в пошуках заробітку. Згодом скрута настала така, що в 1830-х рр. православні священики у Львові три роки не отримували заробітної плати, а деяким з них загрожувала смерть від голоду. Викуплений раніше дім (під "Kapelle") були змушені продати, щоби сплатити борги. Через таке нужденне становище львівська православна громада, яка ще донедавна перед тим була самостійною майже в усіх правах, змушена була перейти під юрисдикцію буковинської єпархії, що означало відмову від виборів свого настоятеля і псаломщика. Однак 1856 р. православні, все ж, спромоглися придбати земельну ділянку по вул. Францисканській (сучасна вул. Короленка), на якій знаходилося два будинки. Один з них до 1893 р. використовували як невелику церковцю-каплицю. Одним з перших настоятелів цієї церковці, а водночас - і духовним провідником православної громади Львова, був протоієрей Іван Наумович - видатний письменник і громадський діяч, який перед тим (в жовтні 1885 р.) відкрито перейшов з уніатства у православ'я і за це, а також "...за поширення ідей православ'я" був засуджений владою на восьми місяців в'язниці.

За статистикою у 1890 р. у Львові проживало 72 сім'ї православних, що становило 340 осіб (в інших частинах Галичини налічувалось 226 православних сімей, що складало 1089 осіб). Починаючи з 1889 р. церковна Рада православної громади Львова, згідно зі Статутом, переобиралася кожні три роки. В цілому станом на травень 1896 р. в усій Галичині налічувалось лише три православних церковці: перша у Львові на вже згадуваній вул. Францисканській (нині вул. Короленка), яка була одночасно і гарнізонною церквою для військових православного віросповідання); дві інші церковці - при жіночій тюрмі у Львові і чоловічій в'язниці у Станіславові, однак посторонні до двох останніх не допускалися.

З роками стан згаданої церковці на вул. Францисканській настільки погіршився, що міський магістрат 1893 р., побоюючись нещасного випадку, просто її закрив, заборонивши подальше її використання. Поки українці споруджували тимчасовий храм (з 12 липня по 23 серпня 1893 р.), православні Львова взагалі були позбавлені церкви. Однак протестантська община Львова люб'язно надала православним свій храм і там кілька разів були відслужені Святі Літургії (очевидець писав, що ті Служби Божі були не "відслужені", а "відсвятковані" (gefeiert)).

А після того, як тимчасова церковця була збудована, почалася справжня боротьба за право побудови у Львові повноцінного православного храму (який ми сьогодні - більш як століття після описуваних подій - бачимо). Як свідчать документи, тогочасний настоятель львівської православної громади ієромонах Воробкевич впродовж восьми років подав в різноманітні державні і релігійні інстанції понад 240 (!) клопотань з проханням дозволити українцям будувати православну церкву у Львові, а, крім того, його 150 разів викликали в різні урядові кабінети для особистих роз'яснень. Врешті, після багаторічних поневірянь, будівництво дозволили, і 22 вересня (4 жовтня) 1897 р. освятили закладку підвалин нової церкви. А вже через рік - 29 серпня 1898 р. - освятили її куполи.

Отак, наперекір усім незгодам, але - з Божої Ласки і завдяки безкорисливим трудам наших православних отців, постав цей, хоч і невеликий, але надзвичайно гарний православний храм у Львові. Він - один такий у нашому місті, збудований в романо-візантійському стилі, до вибору проекту якого був, як припускають, причетний його перший церковний староста, а в майбутньому - перший Президент України (як його з любов'ю величав народ) Михайло Грушевський.

Категорія

ІНШІ

Станом на 20 квітня петицію підписали 39 осіб з 500 необхідних.

Переглянути список

Автор:

Маринюк Андрій Любомирович

Дата створення:

17 січня 2023 р.