Кладовище для тварин

У Стівена Кінга є роман, що він сам не раз називав найстрашнішим з усього, що написав, – «Кладовище домашніх тварин». Думаю, власники домашніх тварин в м. Суми можуть скласти «королю жахів» непогану конкуренцію, тому що можуть написати свої історії , від яких не менш крижаніє душа . Тільки не про кладовище для тварин, а про його відсутність. Вони можуть розповісти історії про те, як до болю від втрати улюбленого вихованця додається мерзенне відчуття розгубленості від того, що не знаєш, що робити і де ховати істоту, яка стала рідною. У парках? На газонах? Або везти за місто? А якщо немає машини? Викликати таксі? Але навряд чи водії зрадіють такому «багажу». Майже кожен з тих, хто втрачав домашню тварину, знає, яке це – бродити вночі (бо вдень поховати його взагалі неможливо) по місту, притискаючи до серця ще недавно живу істоту, і при цьому шукати місце, де вона може знайти останній притулок. А потім, озираючись, копати могилу, тому що по суті це – не зовсім правильно, хоча сказати, що це незаконно – не можна. Бо ніякого закону з цього приводу немає. Як немає і кладовища домашніх тварин. І взагалі, таке відчуття, що саме його існування в нашому місті – під великим питанням. Власники тварин розповідають свої історії, одна неприємніша за іншу . Одні розповідали, як ховали тварин під покровом ночі в прилеглих парках, дворах житлових будинків або навіть на територіях шкіл чи дитсадків. Інші говорили про те, як доводилося виїжджати за межі міста, щоб знайти пустельне місце, щоб…