Запровадження низькополих крупногабаритних автобусів до ж.м. Ломівський
Я, Софія Грубова, - спортсменка і громадська активістка. Пересуваюсь за допомогою інвалідного візка через І групу інвалідності. Вимагаю запровадження низькополих автобусів на маршрутах, що прямують до ж/м Ломівсьго (Фрунзенський). Уряд ухвалив зміни до постанови Кабінету міністрів від 7 лютого 2018 р. № 181 про регулярні пасажирські перевезення, відповідно до яких усі автобуси мають бути обладнані відповідно до потреб людей з інвалідністю. Але реальність досі далека від нормативних актів.
Майже кожен день їжджу в справах чи на тренування, продовжую навчання за обраною спеціальністю. Але далеко на громадському транспорті в Дніпрі людям з інвалідністю, батькам з маленькими дітьми у візочках чи маломобільним особам не доїхати, особливо з мого району - ж/м Ломівсьго (Фрунзенський). Адже доступного транспорту взагалі немає.
Водії 23-го маршруту мене знають та допомагають з посадкою у транспорт. Але буває так, що один водій мене не може підняти у “богдан” чи “газель”.
Також були випадки, коли мені доводилось чекати маршрутку, в яку я можу більш-менш нормально пройти (“богдан” або “газель” чи зараз з*явились “спрінтера” і у декількох на маршруті немає одного бокового сидіння, де я і можу стати на візку) до однієї години чи навіть більше. Взимку такий варіант небезпечний і доводиться лишатися вдома.
Я майстриня спорту по плаванню, була в резерві збірної України, але змушена припинити тренування через те, що добиратись до басейну (Метеор) стало дуже дорого (їздила теж на таксі, бо немає доступного транспорту у тому напрямку).
Зараз займаюсь стрільбою з луку, зал знаходиться на пр. Поля. Туди ходить тролейбус №1, але на низькополому я їздила всього кілька разів, ходять тільки старі, високі - без допомоги теж не зайду.
Виходить, що моя свобода пересування належить не мені, а людям, що вирішують, чи допомагати зайти в незручний транспорт. Вихід із ситуації один - низькополі автобуси, від запровадження яких виграють не лише люди з інвалідністю, але й всі дніпряни.
Майже кожен день їжджу в справах чи на тренування, продовжую навчання за обраною спеціальністю. Але далеко на громадському транспорті в Дніпрі людям з інвалідністю, батькам з маленькими дітьми у візочках чи маломобільним особам не доїхати, особливо з мого району - ж/м Ломівсьго (Фрунзенський). Адже доступного транспорту взагалі немає.
Водії 23-го маршруту мене знають та допомагають з посадкою у транспорт. Але буває так, що один водій мене не може підняти у “богдан” чи “газель”.
Також були випадки, коли мені доводилось чекати маршрутку, в яку я можу більш-менш нормально пройти (“богдан” або “газель” чи зараз з*явились “спрінтера” і у декількох на маршруті немає одного бокового сидіння, де я і можу стати на візку) до однієї години чи навіть більше. Взимку такий варіант небезпечний і доводиться лишатися вдома.
Я майстриня спорту по плаванню, була в резерві збірної України, але змушена припинити тренування через те, що добиратись до басейну (Метеор) стало дуже дорого (їздила теж на таксі, бо немає доступного транспорту у тому напрямку).
Зараз займаюсь стрільбою з луку, зал знаходиться на пр. Поля. Туди ходить тролейбус №1, але на низькополому я їздила всього кілька разів, ходять тільки старі, високі - без допомоги теж не зайду.
Виходить, що моя свобода пересування належить не мені, а людям, що вирішують, чи допомагати зайти в незручний транспорт. Вихід із ситуації один - низькополі автобуси, від запровадження яких виграють не лише люди з інвалідністю, але й всі дніпряни.
Категорія
транспорт та дороги