"Про заснування Полтавської обласної премії імені Юрія Горліс-Горського"
Враховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції Гідності, військову агресію Росії,все більшої актуальності в сучасному українському суспільстві набувають питання утвердження в свідомості громадян національно-патріотичних цінностей,переконань, поваги до культурного та історичного минулого України,культивування ставлення до солдата як до захисника Вітчизни та героя,формування готовності до виконання громадянського і конституційного обов'язку щодо захисту національних інтересів України.
Мета:
- сприяння національно-патріотичному та військово-патріотичному вихованню молоді Полтавщини
- увічнити пам'ять про видатного земляка - українського військового і громадського діяча, письменника, борця за свободу і незалежність України Юрія Горліс-Горського.
Біографія
Народився в Демидівці на Полтавщині. Батько — Юрій Лісовський, офіцер російської імператорської армії (РІА), мати — Людвіка Соколовська походила з польського шляхетського роду. За іншою версією у кримінальній справі вказано рік народження – 1902, місце – Тарноруда на Поділлі, зараз Волочиський район.
Учасник Першої світової війни. В роки Національної революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії, до якого вступив у віці 20 років.
Міжвоєнний період.
На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і був змушений лишитися на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Після лікування мав наздоганяти свою частину та холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, переконали його лишитися.
Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський прийняв призначення осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки.
Пізніше, у своєму знаменитому романі «Холодний Яр» Горліс-Горський писав:
« «Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути». »
На власному прикладі Лісовський переконався, що гуманізм до ворога обертається новими жертвами: так, він подарував життя полоненому начальнику міліції, відпустив його, а той «віддячив», викликавши телеграфом з Єлисаветграда полк червоної кінноти. Бій завершився великими втратами для Холодноярців. Навесні 1921-го за наказом підпілля прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником.
Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922-го, повертається в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом «Горський» — провадив спочатку у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ГПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти.
За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ГПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію. У 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі 15-ма роками ув'язнення.
Згідно системи психіатричного впливу щодо дисидентів[ru] протягом кількох років утримується в тюремній лікарні. За цей час пізнав тюрми Вінниці, Києва, Полтави та Херсона. Згодом переведений до Херсонської психіатричної лікарні, звідки і втік у квітні 1931 року. У квітні 1932 року, після довгих мандрів Радянським Союзом, перейшов кордон і опинився у Рівному.
А потім була Галичина, де він проживав у Львові, Багатківцях, Плугові. Зокрема, проживаючи у Багатківцях в місцевого священика о. Василя Їжака, відвідував місцеву читальню, де розповідав про життя українців за Збручем.
У Львові його, нарешті, знайшла слава. У жовтневому числі 1932 р. видавництво «Літопис Червоної Калини» надрукувало статтю Горліс-Горського «Холодний Яр», а з наступного числа почалася публікація журнального варіанту його найголовнішого твору — «Холодного Яру» — під назвою «Рік в Холодному Яру» (продовження в 1934 році виходило під назвою «Холодний Яр говорить»). Львівська газета «Наш клич» (1933 р., № 17, 18, 20—22) друкує п'ять автобіографічних нарисів «Живе обличчя червоного сфінкса», про життя автора в Радянському Союзі після втечі 1931 р.
Першою книжкою, яку вдалося видати вже наступного, 1933 року, була «Ave dictator!». У 1934 р. видано повість «Отаман Хмара». У передмові до неї автор писав: «Маючи за плечима 4 роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні (з них 8 місяців з наказу своєї організації — в агентурному апараті ГПУ), два смертних присуди і разом 97 із половиною місяців арештів ГПУ та більшовицьких тюрем, — я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою закриті тайни червоної охранки».
Справді, навряд чи хто з письменників — і то не лише українських — спромігся вже тоді, «по гарячих слідах», так виразно зобразити потворне обличчя ЧК-ГПУ, як це зробив він та згодом Іван Багряний у знаменитому романі «Сад Гетсиманський».
У листопадовому числі «Літопису Червоної Калини» 1934 року Горліс-Горський оголосив, що припиняє журнальну публікацію твору «Холодний Яр говорить». Наприкінці того ж 1934 року накладом сотника Івана Зуба вийшло перше книжкове видання, вже під назвою «Холодний Яр».
1935 року у Львові виходять друком книжки «У ворожому таборі» та перевидання першої частини «Холодного Яру» (передруковане 1961 р. у Нью-Йорку без змін Миколою Сидором-Чарториським, разом з 2-ю частиною).
Трохи згодом було написано й другу частину роману «У ворожому таборі», що називалася «Між живими трупами» (про перебування в психіатричній лікарні). Юрій анонсував її вихід, а уривки з цього твору читав молоді, яка хмарами вилась довкола нього… На превеликий жаль, рукопис загубився під час бойових дій на Закарпатті. Юрій Горліс-Горський страшенно переживав утрату, тим більше, що вважав цей роман найкращим своїм твором.
Восени 1935 року виходять спогади «Червоний чортополох (Червона армія в світлі дійсності): На основі матеріалів, оголошених у Совітах і за кордоном, та власних спостережень під час побуту в СССР», теж про події 1931—1932 років. 1936 року у видавництві «Вікторія» виходить п'єса «Клянемося могилами героїв! (отаман Хмара)». Ані вона, ані «Червоний чортополох», ані «Живе обличчя червоного сфінкса» з тих часів ніколи не перевидавалися.
Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року у «Дешевій книжці». Вона мала у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання. Останній раз за життя автора «Холодний Яр» видав львівський «Рекорд» — внесши до тексту деякі незначні зміни, навряд чи погоджені з Горліс-Горським, який на той час міг вже залишити Галичину.
Під час підготовки видання «Холодного Яру» в Галичині текст було адаптовано для потреб місцевого читача. Так в романі з'явилися числені слова й вирази, притаманні лише Галичині. Сучасні перевидання (ті, що їх здійснив 1992 і 1994 р. Роман Федорів, та інші, незалежні від попередніх, які видає з 2006 р. Роман Коваль) базуються на лондонському виданні Микити Мироненка 1967 р. Мироненко, працюючи над виданням, помітно перекрутив текст. Федорів та особливо Коваль, кожен на власний розсуд, спотворили його ще гірше. Неперекручений текст 30-х років у незалежній Україні ніколи не видавався.
Закарпатський період.
Що робив Горліс-Горський на Закарпатті? Зі зброєю в руках разом з товаришами, колишніми вояками Армії УНР, він пішов, за влучним висловом Сергія Козака, на «голос Карпатської України». Одна з газет, здається, «Діло», незабаром надрукувала повідомлення, що Юрій Горліс-Горський загинув. Вже вдруге друзі «ховали» його…
Після поразки Карпатської України Юрій якийсь час учителював у глухому закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. Тут на нього чекав виклик до Канади: українці Саскачевану запрошували знаменитого письменника оселитися в цій країні. Та поголоски про можливу війну Німеччини проти Радянського Союзу змусили його змінити плани: Юрій Горліс-Горський справедливо вбачав у цій майбутній війні шанс для України стати самостійною державою, тому й, зрозуміло, не міг відсиджуватися у комфортних умовах.
Друга світова війна.
Наприкінці 1939 р. Горліс-Горський їде до Фінляндії, де формує відділ з українців, які потрапили в полон[4] під час радянсько-фінської війни. Подорож до Суомі він відобразив у двох статтях «Фінляндія» та «Подорожні зиґзаґи».
Навесні 1942 року Юрій прибуває до Рівного. Майже відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Самчук, з'являються спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять».
У червні 1942-го Горліс-Горський здійснив свою мрію — повернувся до Холодного Яру. Письменник оселяється в Олександрівці і збирає свідчення учасників холодноярської боротьби. У Мельниках Горліс-Горський відвідав батьків Петра і Василя Чучупаків і подарував їм свою книжку про холодноярців, зокрема, про їхніх синів. Бере участь у відновленні могили Василя Чучупаки, яку огородили, почистили металевий хрест, на якому внизу прикріпили тризуб.
З наступом Червоної армії починає рух на Захід. У Львові 26 листопада 1943 р. у православній церкві Святого Георгія він бере шлюб з Галиною Талащук. Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною перебирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі, де 25 вересня 1946 року в нього народжується донька Леся.
В Новому Ульмі Юрій розгортає активну політичну діяльність. Поруч з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими він засновує Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП), проти якої здіймають агітацію деякі члени Закордонних частин ОУН(б). У таборі, де жив Юрій Горліс-Горський, поповзли чутки, що він запроданець, агент більшовицьких, польських та німецьких спецслужб. «Посипалися погрози, — згадувала дружина Юрія, — у вікно нашої кімнати кидалися намотані на камінці присуди смерті, у нашу відсутність у кімнаті робилися обшуки… Зник револьвер, за яким Юрко дуже шкодував, бо ніколи не розлучався зі зброєю в ті небезпечні часи… Мені й досі важко писати про ті сумні часи, коли я була свідком усіх тих наклепів і погроз…»
Помер 27 вересня 1946 року
Мета:
- сприяння національно-патріотичному та військово-патріотичному вихованню молоді Полтавщини
- увічнити пам'ять про видатного земляка - українського військового і громадського діяча, письменника, борця за свободу і незалежність України Юрія Горліс-Горського.
Біографія
Народився в Демидівці на Полтавщині. Батько — Юрій Лісовський, офіцер російської імператорської армії (РІА), мати — Людвіка Соколовська походила з польського шляхетського роду. За іншою версією у кримінальній справі вказано рік народження – 1902, місце – Тарноруда на Поділлі, зараз Волочиський район.
Учасник Першої світової війни. В роки Національної революції — хорунжий Богданівського полку Запорізької дивізії, до якого вступив у віці 20 років.
Міжвоєнний період.
На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і був змушений лишитися на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Після лікування мав наздоганяти свою частину та холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, переконали його лишитися.
Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський прийняв призначення осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та Головного отамана Василя Чучупаки.
Пізніше, у своєму знаменитому романі «Холодний Яр» Горліс-Горський писав:
« «Я вже й сам добре усвідомив собі, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинені. За п'ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп… але що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути». »
На власному прикладі Лісовський переконався, що гуманізм до ворога обертається новими жертвами: так, він подарував життя полоненому начальнику міліції, відпустив його, а той «віддячив», викликавши телеграфом з Єлисаветграда полк червоної кінноти. Бій завершився великими втратами для Холодноярців. Навесні 1921-го за наказом підпілля прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником.
Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922-го, повертається в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом «Горський» — провадив спочатку у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ГПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти.
За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ГПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію. У 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі 15-ма роками ув'язнення.
Згідно системи психіатричного впливу щодо дисидентів[ru] протягом кількох років утримується в тюремній лікарні. За цей час пізнав тюрми Вінниці, Києва, Полтави та Херсона. Згодом переведений до Херсонської психіатричної лікарні, звідки і втік у квітні 1931 року. У квітні 1932 року, після довгих мандрів Радянським Союзом, перейшов кордон і опинився у Рівному.
А потім була Галичина, де він проживав у Львові, Багатківцях, Плугові. Зокрема, проживаючи у Багатківцях в місцевого священика о. Василя Їжака, відвідував місцеву читальню, де розповідав про життя українців за Збручем.
У Львові його, нарешті, знайшла слава. У жовтневому числі 1932 р. видавництво «Літопис Червоної Калини» надрукувало статтю Горліс-Горського «Холодний Яр», а з наступного числа почалася публікація журнального варіанту його найголовнішого твору — «Холодного Яру» — під назвою «Рік в Холодному Яру» (продовження в 1934 році виходило під назвою «Холодний Яр говорить»). Львівська газета «Наш клич» (1933 р., № 17, 18, 20—22) друкує п'ять автобіографічних нарисів «Живе обличчя червоного сфінкса», про життя автора в Радянському Союзі після втечі 1931 р.
Першою книжкою, яку вдалося видати вже наступного, 1933 року, була «Ave dictator!». У 1934 р. видано повість «Отаман Хмара». У передмові до неї автор писав: «Маючи за плечима 4 роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні (з них 8 місяців з наказу своєї організації — в агентурному апараті ГПУ), два смертних присуди і разом 97 із половиною місяців арештів ГПУ та більшовицьких тюрем, — я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою закриті тайни червоної охранки».
Справді, навряд чи хто з письменників — і то не лише українських — спромігся вже тоді, «по гарячих слідах», так виразно зобразити потворне обличчя ЧК-ГПУ, як це зробив він та згодом Іван Багряний у знаменитому романі «Сад Гетсиманський».
У листопадовому числі «Літопису Червоної Калини» 1934 року Горліс-Горський оголосив, що припиняє журнальну публікацію твору «Холодний Яр говорить». Наприкінці того ж 1934 року накладом сотника Івана Зуба вийшло перше книжкове видання, вже під назвою «Холодний Яр».
1935 року у Львові виходять друком книжки «У ворожому таборі» та перевидання першої частини «Холодного Яру» (передруковане 1961 р. у Нью-Йорку без змін Миколою Сидором-Чарториським, разом з 2-ю частиною).
Трохи згодом було написано й другу частину роману «У ворожому таборі», що називалася «Між живими трупами» (про перебування в психіатричній лікарні). Юрій анонсував її вихід, а уривки з цього твору читав молоді, яка хмарами вилась довкола нього… На превеликий жаль, рукопис загубився під час бойових дій на Закарпатті. Юрій Горліс-Горський страшенно переживав утрату, тим більше, що вважав цей роман найкращим своїм твором.
Восени 1935 року виходять спогади «Червоний чортополох (Червона армія в світлі дійсності): На основі матеріалів, оголошених у Совітах і за кордоном, та власних спостережень під час побуту в СССР», теж про події 1931—1932 років. 1936 року у видавництві «Вікторія» виходить п'єса «Клянемося могилами героїв! (отаман Хмара)». Ані вона, ані «Червоний чортополох», ані «Живе обличчя червоного сфінкса» з тих часів ніколи не перевидавалися.
Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року у «Дешевій книжці». Вона мала у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання. Останній раз за життя автора «Холодний Яр» видав львівський «Рекорд» — внесши до тексту деякі незначні зміни, навряд чи погоджені з Горліс-Горським, який на той час міг вже залишити Галичину.
Під час підготовки видання «Холодного Яру» в Галичині текст було адаптовано для потреб місцевого читача. Так в романі з'явилися числені слова й вирази, притаманні лише Галичині. Сучасні перевидання (ті, що їх здійснив 1992 і 1994 р. Роман Федорів, та інші, незалежні від попередніх, які видає з 2006 р. Роман Коваль) базуються на лондонському виданні Микити Мироненка 1967 р. Мироненко, працюючи над виданням, помітно перекрутив текст. Федорів та особливо Коваль, кожен на власний розсуд, спотворили його ще гірше. Неперекручений текст 30-х років у незалежній Україні ніколи не видавався.
Закарпатський період.
Що робив Горліс-Горський на Закарпатті? Зі зброєю в руках разом з товаришами, колишніми вояками Армії УНР, він пішов, за влучним висловом Сергія Козака, на «голос Карпатської України». Одна з газет, здається, «Діло», незабаром надрукувала повідомлення, що Юрій Горліс-Горський загинув. Вже вдруге друзі «ховали» його…
Після поразки Карпатської України Юрій якийсь час учителював у глухому закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. Тут на нього чекав виклик до Канади: українці Саскачевану запрошували знаменитого письменника оселитися в цій країні. Та поголоски про можливу війну Німеччини проти Радянського Союзу змусили його змінити плани: Юрій Горліс-Горський справедливо вбачав у цій майбутній війні шанс для України стати самостійною державою, тому й, зрозуміло, не міг відсиджуватися у комфортних умовах.
Друга світова війна.
Наприкінці 1939 р. Горліс-Горський їде до Фінляндії, де формує відділ з українців, які потрапили в полон[4] під час радянсько-фінської війни. Подорож до Суомі він відобразив у двох статтях «Фінляндія» та «Подорожні зиґзаґи».
Навесні 1942 року Юрій прибуває до Рівного. Майже відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Самчук, з'являються спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять».
У червні 1942-го Горліс-Горський здійснив свою мрію — повернувся до Холодного Яру. Письменник оселяється в Олександрівці і збирає свідчення учасників холодноярської боротьби. У Мельниках Горліс-Горський відвідав батьків Петра і Василя Чучупаків і подарував їм свою книжку про холодноярців, зокрема, про їхніх синів. Бере участь у відновленні могили Василя Чучупаки, яку огородили, почистили металевий хрест, на якому внизу прикріпили тризуб.
З наступом Червоної армії починає рух на Захід. У Львові 26 листопада 1943 р. у православній церкві Святого Георгія він бере шлюб з Галиною Талащук. Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною перебирається до Німеччини й оселяється в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі, де 25 вересня 1946 року в нього народжується донька Леся.
В Новому Ульмі Юрій розгортає активну політичну діяльність. Поруч з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими він засновує Українську Революційно-Демократичну партію (УРДП), проти якої здіймають агітацію деякі члени Закордонних частин ОУН(б). У таборі, де жив Юрій Горліс-Горський, поповзли чутки, що він запроданець, агент більшовицьких, польських та німецьких спецслужб. «Посипалися погрози, — згадувала дружина Юрія, — у вікно нашої кімнати кидалися намотані на камінці присуди смерті, у нашу відсутність у кімнаті робилися обшуки… Зник револьвер, за яким Юрко дуже шкодував, бо ніколи не розлучався зі зброєю в ті небезпечні часи… Мені й досі важко писати про ті сумні часи, коли я була свідком усіх тих наклепів і погроз…»
Помер 27 вересня 1946 року
Категорія
соціальний захист